Зміст:

Загальні відомості

Телетекст — це телевізійна інформаційно-пошукова послуга, розроблена у Великобританії на початку 70-х років минулого століття провідним розробником Philips Джоном Адамсом. Фактично це сукупність засобів надання телеглядачам текстової інформації та простої графіки через у VBI декодер, яким обладнаний телевізійний приймач. Дані телетексту містяться у декількох резервних інтервальних рядках, які разом формують темну смугу, яка ділить зображення на екрані телевізора по горизонталі. Телетекст зазвичай пропонує ряд текстової інформації, як то: новини, погода, розклад програм тощо. Приховані субтитри також можуть передаватись у телевізійному сигналі.

Телетекст в цілому впроваджений у PAL системах телемовлення, які поширені у Європі. Інші системи телетексту також були розроблені для роботи з SECAM та NTSC системах телемовлення. Натомість телетекст не отримав широкого поширення у Північній Америці і інших країнах, де розповсюджене NTSC системи телемовлення. І навпаки, телетекст майже повсюдно поширений у Європі і деяких інших регіонах і більшість великих телемовників забезпечують його трансляцію.

По суті телетекст — передача текстових сторінок інформації в телевізійному мовленні. Наприклад, список заголовків новин міститься на сторінці 110: телеглядач може набрати цифри 110 на пульті дистанційного керування щоб подивитись цю сторінку. Послідовності сторінок телемовники транслюють у ефір постійно. Як правило, міститься затримка в декілька секунд від часу запиту певної сторінки телеглядачем до її завантаження і відтворення. Величина цієї затримки повністю залежить від кількості сторінок, що передаються. Більш розвинуті телеприймачі використовують буферну пам'ять для зберігання деяких або всіх сторінок телетексту, що дозволяє миттєво і без затримок відтворювати їх з буферу на телеекрані.

Ця базова архітектура відрізняється від інших цифрових інформаційних систем, таких як Інтернет, де сторінки отримуються користувачеві за його запитом. У випадку мовлення телетексту це технологічно неможливо тому, що він має односторонній характер трансляції: від телемовника до телеприймача, і не передбачено надсилання телеприймачами ніякої зворотньої інформації. На відміну від Інтернету, при трансляції телетексту він не сповільнюється в разі збільшення кількості користувачів. Хоча чим більша кількість сторінок телетексту, тим довше, швидше за все, буде очікування кожної з них при пошуку в циклі його трансляції. З цієї причини деякі сторінки телетексту (наприклад, загальні — індексні сторінки) передаються більше ніж один раз за цикл мовлення.

Телетекст виявився надійною інформаційною системою під час таких подій як терористичні атаки 11 вересня, коли веб-сторінки основних інформаційних сайтів стали недоступними через високе навантаження.

Телетекст також використовується для передавання спеціальних пакетів, які отримуються телеприймачами і рекордерами і містять інформацію щодо телеканалів, програм тощо.

Незважаючи на те, що телетекст, як правило, використовується в PAL орієнтованих системах телемовлення, поширення цифрового телебачення призвело до створення більш розвинених систем з такими ж функціями, як то MPEG-5 у Великобританії та Multimedia Home Platform.

Історія

Тетелекст вимагає пропускної здатності телевізійного потоку приблизно в декілька слів у секунду. Одначе, враховуючи навіть незначну швидкість передавання даних, доволі велика кількість текстової інформації може завантажуватись у телеприймач для подальшого показу.

Розробка систем телетексту почалась у 1970-х роках у Великобританії. Мета полягала в тому, щоб забезпечити сільські домогосподарства електронним обладнанням, яке б давало змогу надавати людям актуальні новини, звіти, факти та цифри стосовно сільського господарства. Оригінальна такої системи належала Philips Laboratories.

У 1971 році інженер Philips Джон Адамс створив дизайн телетексту та сформував пропозиції для телемовців Великобританії. Конфігурація його системи містила всі основні елементи класичного телетексту, в тому числі, сторінки розміром 24 рядки по 40 символів у кожному, можливість вибору сторінок, інформаційні під-сторінки, а також можливість передавання даних телетексту у полях вертикального інтервалу гасіння (VBI).

Головною метою Адамса було зробити телетекст доступним для простих користувачів. Насправді, не було можливості зробити економічну систему телетексту у 1971 році. Проте, оскільки низька вартість була пріоритетом для довгострокового успіху проекту, цю перешкоду довелось подолати.

Тим часом, Головний поштовий офіс (General Postal Office (GPO)), телекомунікаційний підрозділ якого став пізніше British telecom, з кінця 1960-х проводив розробки аналогічної концепції, відомої як Viewdata. На відміну від Teledata (тут телетекст), який був однонаправленим сервісом, який прив'язаний до телесигналу, Viewdata була двонаправленою системою, яка використовувала телефонну мережу. Оскільки Головний поштовий офіс володів телефонією, ця ідея вважалась відмінною для збільшення кількості користувачів телефонами.

У 1972 році BBC продемонструвала свою систему, відому як Ceefax ("see facts"), під час показу новин. На знімку телеекрана показана одна із сторінок Ceefax. Незалежна телевізійна спільнота (Independent Television Authority (ITA)) анонсувала свій власний сервіс у 1973 році — ORACLE (Optional Reception of Announcements by Coded Line Electronics). Щоб не пасти задніх Головний поштовий офіс негайно оголосив свою службу відеотексту під назвою Prestel.

Ceefax

Перша трансляція телетексту відбулась у 1973 році Ceefax. Після поширення цієї системи від BBC у Великобританії телетекст починає розповсюджуватись у Європі, де стандартизується як Загальносвітова система телетексту (World System Teletext (WST)). Всесвітня мережа Інтернет з кінця 1990-х поступово перейняла більшість функціоналу телетексту і більшість з телемовників припинили трансляцію телетексту — CNN у 2006, BBC у 2012. У Великобританії відмова від телетексту пришвидшувалось впровадженням цифрового телебачення. Хоча телетекст в якомусь сенсі залишається у вигляді прихованих субтитрів у телесигналі. В інших же країнах телетекст все ще широко поширений у DVB телемовленні.

Деякі з послуг телетексту адаптовані для перегляду у Інтернет веб-браузерах в режимі емуляції. Наприклад, RSS канал новин і інформації BBC у вигляді Ceefax для веб-браузерів на своєму сайті Pages From Ceefax.

У 2016 році телетекст Teefax був запущений у Великобританії для висвітлення BBC, ITV та інших агенств. Використовуючи Raspberry Pi як set-top box він використовується для звичайних телеприймачів.

Розробки

Після тестових трансляцій у 1973–74 роках наприкінці 1974 року підрозділ новин BBC створив редакційну групу з дев'яти чоловік враховуючи керівника і редактора Коліна Макінтайра для створення новостійно-інформаційної служби.

Спочатку обмежений 30-ма сторінками служба Ceefax пізніше була розширена до 100 сторінок і офіційно була запущена у 1976 році. Ці нововведення швидко були перейняті ORACLE та Prestel. Журнал Wireless World випустив серію статей з листопада 1975 по липень 1976 року з описом дизайну та будови декодерів телетексту, які використовували в основному транзисторно-транзисторну логіку (TTL); однак, розробки були непоширені аж поки у 1977 році не з'явились перші телеприймачі із вбудованими декодерами.

До 1982 року було вже два мільйони подібних пристроїв, і до середини 1980-х вони були опціонально доступні практично для всіх телеприймачів у Європі, зазвичай як додатковий пристрій. Потрібно було ще десятиліття аж поки декодери телетексту стали стандартним доповненням майже всіх пристроїв з розміром екрану більш ніж 15 дюймів (для менших розмірів телетекст зазвичай був додатковою функцією). З середини 1080-х років і Ceefax і ORACLE транслювали декілька сотень сторінок телетексту на кожному телеканалі поступово змінюючи їх протягом доби.

Специфікація мовлення телетексту (Broadcast Teletext Specification) була опублікована у 1976 році разом Незалежною асоціацією телемовників (Independent Broadcasting Authority (IBA)), BBC і Асоціацією британських виробників радіотехнічного обладнання. Новий стандарт також визначив термін "телетекст" зробивши його загальновживаним при згадуванні подібних систем. Стандарт став міжнародним, як Всесвітня система телетексту — World System Teletext (WST), формалізованим, як міжнародний стандарт CCIR у 1986 році, як CCIR Teletext System B.

На сьогодні найбільш поширеною є версією стандарту телетексту є версія 1.5, яка підтримує інші, окрім англійської, мови. Практично будь-який телеприймач, проданий в Європі з 1990-х років, підтримує цей стандарт. У 2000-х роках деякі телемовники прийняли вищу версію стандарту телетексту (Hi-Text Level 2.5), який дозволяв збільшити кольорову палітру та використовувати графіку з більшою роздільною здатністю. Вищі версії стандарту телетексту зазвичай пропонували більшу роздільну здатність телетексту, який передавався за допомогою того ж самого механізму на транспортному рівні. В наш час жоден телеприймач не використовує останні дві найдосконаліші версії стандарту телетексту.

Щодо декодерів телетексту, то у Великобританії використовувався чип літероцифрової генерації телетексту, що використовувався у телеприймачах — Mullard SAA5050. Існують декілька варіантів цього чипа з незначними змінами в частині локалізації: SAA5051 (German), SAA5052 (Swedish), SAA5053 (Italian), SAA5054 (Belgian), SAA5055 (U.S. ASCII), SAA5056 (Hebrew) and SAA5057 (Cyrillic).

Тип декодера телетекста іноді позначався на телеприймачах як CCT (Computer-Controlled Teletext), або ECCT (Enhanced Computer-Controlled Teletext).

Крім апаратної реалізації існують також можливості для розпізнавання телетексту з використанням комп'ютера або DVB декодера.

Північна Америка

Розповсюдження телетексту у Сполучених Штатах стримувалось через відсутність єдиного стандарту та несприйняття споживачами високої початкової ціни декодерів. Телестанція KSL в місті Солт-Лейк-Сіті, штат Юта, здійснила першу передачу телетексту, використовуючи Ceefax. Це здійснила телевізійна мережа CBS, яка проводила попередні випробування як на британському телетексті, так і у суперника — французької системи. Одним із найуспішніших була Electra teletext service на основі World System Teletext (WST), яка виходила з початку 1980-х років на американському кабельному каналі WTBS. Electra також виконувала іншу службу телетексту — Tempo. Tempo в основному висвітлювала спорт та іншу інформацію на своїх сторінках. На момент свого закриття у 1993 році, це була єдина існуюча служба телетексту в США. Деякі інші послуги були запропоновані деякими телевізійними станціями США протягом 1980-х років, такі як Metrotext від KTTV в Лос-Анджелесі та KeyFax з WFLD в Чикаго.

Telidon

У 1980-х роках аналогічна система Telidon була розроблена Департаментом комунікацій Канади. На знімку телеекрана показана одна із сторінок цієї системи. Вона використовувала просту графічну мову, яка дозволяла б використовувати не тільки символи, але й графіку. Для цього графіка закодовувалась як серія інструкцій (графічних примітивів), таких як "полілінія", яка була представлена як символи PL, а потім рядок цифр для значень X та Y точок на рядку. Ця система називалася PDI (Picture Description Instructions).

Незважаючи на численні спроби представити служби NABTS (North American Broadcast Teletext Specification) у Північній Америці, жодна з них не була успішною. Кілька спеціальних систем використовувались деякий час, але широке поширення доступу до Інтернету в 90-х роках припинило їх існування.

Інші системи

У Франції, де використовується SECAM стандарт телевізійного мовлення, система телетекста була розроблена у кінці 1970-х і отримала назву Antiope. Вона була задумана Об'єднаним центром досліджень телебачення та телекомунікацій (CCETT) в Ренні у 1972 році і вперше представлена в 1976 році одночасно на Vidcom у Каннах та виставкою СПОРТ 76 в Москві. На зображеннях представлені зразки телеекранів Antiope

Antiope

Ця система мала більшу швидкість передачі даних і підтримував динамічний розмір сторінок, що давало змогу створювати більш складну графіку. Цей стандарт було скасовано на користь стандартного телетексту у 1991 році.

Antiope

Як це не дивно, але не зважаючи на партнерські відносини між Францією і СРСР телетекст в Радянському Союзі не був поширений серед широкого загалу або через ідеологічні обмеження, або через брак технологій: побутові телеприймачі, які випускались в СРСР, не комплектувались декодерами телетекста. Натомість, телетекст в СРСР використовувався для спеціальних цілей починаючи з середини 1980-х років: за допомогою телетексту здійснювалось оперативне розповсюдження повідомлень інформаційної агенції ТАРС по редакціям місцевих газет.

Antiope

Також спроби впровадити телетекст були і в Японії. У 1976 році було тестове мовлення системи Captain, яка використовувала літери японського алфавіту — на знімку екрана приклад однієї із сторінок.

Captain

Acorn BBC Micro в стандартному графічному режимі мав літероцийровий дисплей і комп'ютер, який міг відтворювати текстові сторінки телетексту за допомогою модемного з'єднання. За допомогою відповідного адаптера комп'ютер міг отримувати і відтворювати сторінки телетексту послуг Ceefax в режимі реального часу. Логіка домашнього комп'ютера Philips P2000 базувалась на чипі, розробленому для надання послуг телетексту на телебаченні.

Acron BBC Micro

 

Philips P2000

Prestel — британська інформаційно-пошукова система на основі протоколів передавання даних телетексту. Однак, це була суттєво інша система, яка використовувала модем і телефонну систему для передавання і отримання даних, подібно до таких систем, як французький Minitel. Використовувався асиметричний модем, який надсилав дані зі швидкістю 75 біт за секунду і передавав на швидкості 1200. Цей двосторонній обмін дозволяв надавати сторінки телетексту за запитом, на відміну від телевізійних систем, які використовували метод широкомовної трансляції. Це також давало змогу надавати додаткові послуги, наприклад, такі як замовлення квитків та он-лайн банкінг.

Prestel

Україна

В нашій країні телетекст вперше з'явився на телеканалі Перший національний в середині 1990-х років. Він базувався на поширеному у Європі стандарті WST. На жаль, на початку 2010-х років він припинив своє існування.

В березні 2001 року телеканала ІНТЕР також розпочав мовлення телетексту. Цей проект має назву ІНТЕРТЕКСТ. В 2004 році були започатковані вдосконалення, які дозволили надавати користувачам інтерактивні послуги телетексту за допомогою коротких повідомлень. Наразі ІНТЕРТЕКСТ доступний на телеканалах ІНТЕР МЕДІА ГРУП: ІНТЕР, ІНТЕР+, НТН, K1, К2, МЕГА, ZOOM, ЕНТЕР ФІЛЬМ, ПІКСЕЛЬ в ефірному аналоговому телемовленні, кабельних мережах та на супутнику. Проект актуальний тепер і планує розвиток у майбутньому у цифровому форматі.

Технологія

Інформація телетексту транслюється в сигналі вертикального інтервалу гасіння (vertical blanking interval (VBI)) поміж рядками, які містять відеоінфомацію телевізійного сигналу, в так званих пронумерованих сторінках.

Телетекст може містити до 8-и так званих журналів, які позначаються першою цифрою із три-цифрового номеру сторінки, наприклад: сторінка 203 знаходиться у другому журналі. У кожному журналі може бути теоретично одночасно до 256 сторінок, пронумерованих у 16-ковій системі і з номером журналу у префіксі, наприклад, другий журнал містить сторінки 200–2FF. На практиці недесяткові номери сторінок рідко використовуються у домашніх приймачах, які не мають можливості набирати 16-кові значення A–F, і, таким чином, нумеровані у 16-ковій системі сторінки лише іноді використовуються для спеціальних сторінок, які представляють інтерес для телемовника і не призначені для публічного доступу. Телемовник постійно надсилає послідовність сторінок в одному з двох режимів:

  1. В послідовному режимі телемовник кожну сторінку надсилає одна за одною.
  2. В паралельному режимі телемовник розподіляє VBI рядки серед журналів, дозволяючи транслювати по одній сторінці з кожного журналу одночасно.

Зазвичай існує затримка в декілька секунд від запиту сторінки та її завантаженням і відтворенням. Час затримки повністю залежить від кількості сторінок в одному журналі при паралельному режимі трансляції і від загального обсягу сторінок при послідовному режимі, а також від кількості виділених для телетексту VBI рядків. Тому в паралельному режимі деякі журнали будуть завантажуватись швидше від інших.

Більш складні системи використовують буферну пам'ять для зберігання деяких або всіх сторінок телетексту, які транслюються телемовником, для можливості їх миттєвого відтворення з буфера.

Чим більша кількість сторінок, тим більше часу потрібно на пошук необхідної сторінки у циклі їх трансляції. З цієї причини, деякі сторінки, наприклад, перші (індексні) сторінки журналів, транслюються більше одного разу за кожний цикл передавання.

Передавання даних

Звичайний PAL телесигнал містить 625 рядків відеоданих на один кадр зображення, які розділені на два поля, які містять половину рядків цілого кадру, розділені по кожному непарному рядку, а потім — по парному. Самі верхні рядки кадру використовуються для синхронізації зображення із телесигналом і вони не відтворюються на телеекрані. Європейські телемовники не рекомендують передавати дані в цих рядках, а використовувати рядки 6–12 у першому полі і 318–335 — у другому. Проте системи телетексту можуть і не використовувати всі ці рядки. Унікальна бітова комбінація дозволяє декодеру телетекста визначати, чи містить рядок дані. Деякі телемовники використовують більше рядків під телетекст, а інші, з причин меншої пропускної здатності або технічних проблем — менше.

Телетекст системи PAL B використовує VBI рядки 6–12 в першій половині зображення і 318–334 — в другій, для передавання 360 біт даних, включаючи часову і кадрову мітки впродовж активного відеоперіода при швидкості 6,9375 мегабіт за секунду ±25 біт за сек, і використовує NRZ кодування рядків. Амплітуда сигналу для "0" — чорний рівень ±2 %, і для "1" — 66±6 % від густини між чорним і піковим білим рівнем. Часова мітка містить 8 бітів з 10-и, а кадрова мітка — "11100100". Два останні біта часової мітки повинні стартувати у межах 12+0.4–1.0 мікросекунди від негативного флангу імпульсу по-рядної сигналізації.

Швидкість або частота 6,9375 мегабіт за секунду — це 444 × nominal fH, тобто номінальна телевізійна частота рядків. При цьому 625 * 25 * 444 = 6 937 500 Гц. Кожен біт має довжину 144 наносекунд. Тоді пропускна смуга буде 3,5 (50 %) і відповідно 6 мегагерц. Якщо горизонтальний синхронізуючий імпульс під час вертикальної синхронізації починається з середини сканування горизонтального рядка, то буде надіслано перший півкадр, і навпаки, якщо вертикальна синхронізація досягне повного кадру — буде надіслано другий півкадр.

Загальноприйнятний стандарт PAL B використовує фіксовану пропускну смугу для субтитрів шириною у 8600 (7600 без заголовків) бітів за секунду на кожне поле, тобто, максимум, 32 символи на рядок на заголовок (підпис) (максимум може бути три заголовки у рядках з 19 по 21-й) для 25 кадрів. Пакети для субтитрів використовують багато інтервалів для контролю горизонтального положення підпису та вимагають виділення фіксованого пакета. Вертикальна позиція підпису визначена у адресі пакета. Для систем Ceefax і ORACLE у Великобританії сигнал телетексту передавався як частина аналогового телевізійного сигналу у VBI рядках. Дані телетексту кодуються цифровими 45-ти байтовими пакетами так, що результатна швидкість становить 7175 біт за секунду на один рядок (41 7-ти бітних слів за рядок в кожному з 25 кадрів за секунду).

Сторінка телетексту вкладається в один або більше кадрів і містить один повний телеекран текстової інформації. Сторінки надсилаються одна за одною у постійному циклі. Коли користувач запитує якусь сторінку, декодер просто чекає, коли вона буде надіслана, а потім завантажує її для відтворення. Щоб зробити час очікування достатньо коротким зазвичай передається лише кілька сотень кадрів. Навіть за такої невеликої кількості сторінок затримка може бути до 30-ти секунд. Телемовники можуть контролювати швидкість і пріоритет передавання різних сторінок. Сучасні телеприймачі зазвичай мають вбудовану пам'ять часто на кілька тисяч сторінок телетексту. Таким чином, декодер телетексту захоплює кожну надіслану сторінку і зберігає її у пам'яті, таким чином, коли користувач запитує сторінку, вона може бути завантажена безпосередньо з пам'яті замість того, щоб очікувати, коли її буде передано. Коли ця сторінка знову передається, декодер перевіряє чи відповідає вона тій, що збережена у пам'яті і оновлює її в разі необхідності.

Телетекст може відтворюватись замість телевізійного зображення або накладатися на нього (режим, який зазвичай називається mix). Деякі сторінки, такі як субтитри (або приховані субтитри) відтворюються таким чином, що перекривають частину телевізійного зображення.

Оригінальний стандарт забезпечує обсяг 40×24 монотипних символів. Символи надсилаються за допомогою 7-ми бітного кодека, а 8-й біт використовується для контролю помилок. Стандарт був удосконалений у 1976 році з метою забезпечити можливість задавати колір окремого символу у 8-и бітовій палітрі.

Пізніші розробки

Незважаючи на те, що основний формат телетексту залишався незмінним більш ніж 30 років, в нього було внесено ряд покращень і доповнень.

Стандартні електронні програмні гіди (Electronic Programme Guides (EPG)), також відомі як NexTView, також базуються на телетексті і використовують компактний бінарний формат замість попередньо відформатованих текстових сторінок.

Різні інші види інформації передаються з використанням протоколу телетексту. Наприклад, сигнали програмного контролю запису, які використовувались відеорекордерами для початку і зупинки запису у визначений час, надсилались за допомогою пакетів телетексту.

Сторінки телетексту також могли містити спеціальні пакети доступні відеомагнітофонам для визначення контенту. Це дозволяло, наприклад, користувачам вибирати програми для запису з їх переліку на сторінці телетексту.

Інші стандарти визначали, як спеціальні пакети телетексту можуть вміщувати інформацію щодо назви телеканалу і поточні програми у ефірі.

Системи відеопрограмування

Тісно пов'язана з телетекстом послуга — це система відеопрограмування (Video Programming System (VPS)), впроваджені у Німеччині у 1985 році. Як і телетекст цей сигнал також транслюється у сигналі VBI. Він складається з 32 бітів інформації, у першу чергу дати і часу, за якими була запланована трансляція телепрограми. Відеорекордер може використовуваи цю інформацію (замість простого таймеру), щоб автоматично записувати зазначену програму, навіть коли телемовник змінив час її виходу після того,. як користувач запрограмува відеомагнітофон. Система також впроваджувала код паузи; телемовник міг використовувати його щоб позначати перерви і паузи записів, однак телемовники, як правило, не використовували його впродовж їх перерв на рекламу.

Інтерактивний телетекст

Деякі телеканали пропонують послуги, які називаються інтерактивним телетекстом і доповнюють деякі недоліки стандартного телетексту. Щоб використовувати інтерактивний телетекст користувач телефонує на звичайний телефонний номер, комп'ютер оброблює запит користувача і скеровує його на конкретну сторінку телетексту, яка прив'язана до цього сеансу. Зазвичай сторінка спочатку містить меню з опціями, які користувач вибирає за допомогою конопок телефона. Коли користувач робить вибір, обрана сторінка негайно передається і відтворюється на телеекрані. На відміну від звичайного телетексту користувачу не потрібно чекати поки обрана сторінка дойде до нього через те, що сторінки надсилаються послідовно. Ця технологія дозволяє використовувати телтекст для ігор, чату, доступу до баз даних тощо. Це дозволяє подолати обмеження на кількість доступних сторінок. З іншого боку, лише обмежена кількість користувачів може використовувати цей сервіс, тому що одна сторінка призачена для кожного користувача. Ще одним недоліком технології є конфіденційність, оскільки багато користувачів бачать те, що замовляє хтось один, тому що інтерактивні сторінки приймаються всіма телеглядачами. Наразі всі ці служби замінила всесвітня служба Інтернет. У нас в країні служба Інтертекст також є класичним впровадженням інтерактивного телетексту, де телеглядач здійснює зворотній звязок з телетекстом надсилаючи короткі повідомлення, які публікуються у прямому ефірі.

Цифровий телетекст

З появою цифрового телебачення деякі країни вживають неправильне слово "цифровий телетекст", який зазвичай, незважаючи на цифровий характер існуючого стандарту телетексту, використовує бінарний код, такий як MHEG-5 та Multimedia Home Platform (MHP).

Інші використовують ті ж самі телетекст потоки при DVB трансляції через суб-стандарти DVB-TXT та DVB-VBI. Вони дозволяють емулювати аналоговий телетекст на платформах цифрового телебачення і приймати його безпосередньо телеприймачем, або set-top box або ресивером, які відтворюють дані VBI, в яких міститься телетекст.